Кропивниця (лат. urticaria) — алергічне захворювання, пов’язане з порушенням проникності судинної стінки і місцевим набряком. Характеризується утворенням на шкірі та слизових оболонках пухирів, які становлять набряк обмеженої ділянки, головним чином сосочкового шару шкіри. Кропивниця — алергічна реакція негайного типу, що спричинюється різними екзогенними й ендогенними факторами.
Етіологічні фактори, які зумовлюють розвиток кропивниці, поділяються на екзогенні (фізичні — температурні, механічні; хімічні тощо) й ендогенні (патологічні процеси у внутрішніх органах, порушення функцій нервової системи). Патогенез у всіх випадках має багато загальних ланок, які викликають накопичення в тканинах хімічно активних речовин типу гістаміну, що підвищують проникність судинних стінок, розширюють капіляри, наслідком чого є набряк сосочкового шару дерми, який зумовлює появу пухирів. Роль алергенів можуть відігравати неповністю розщеплені білкові продукти, що ще не втратили своєї специфічності (проникаючи в течію крові, вони індукують вироблення антитіл до певного харчового продукту), токсини (зіпсовані продукти, неповністю переварені), токсичні речовини, що утворюються при коліті, недостатній функції нирок. Можлива бактеріальна алергія. Важливу роль у патогенезі кропивниці відіграють функціональні порушення нервової системи, особливо вегетативної. Зокрема, відома холінергічна кропивниця, що розвивається при нервовому порушенні й зумовлена виділенням ацетилхоліну в тканинах під впливом подразнення парасимпатичної нервової системи.
Клінічна картина кропивниці характеризується утворенням на шкірі (рідше — слизових оболонках) ексудативних безпорожнинних ефемерних елементів — пухирів, набряклих, щільних, яскраво-рожевого кольору, що піднімаються над рівнем шкіри, різних розмірів (діаметром від 0,5 до 10–15 см) та обрисів (округлих, великофестончастих тощо), нерідко із зоною збліднення в центрі. Пухирі зникають, іноді протягом кількох хвилин, безслідно.
Вирізняють такі форми цього патологічного процесу: гостра кропивниця — характеризується раптовим початком, появою сильного свербежу, печіння і висипань на будь-яких ділянках шкірного покриву, а також на слизових оболонках губ, язика, м’якого піднебіння, гортані. Пухирі можуть бути різних розмірів і обрисів, можливе їх злиття, що супроводжується порушенням загального стану (кропив’яна гарячка, артралгія). Гостра кропивниця частіше зумовлена медикаментозною або харчовою алергією, парентеральним уведенням ліків, сироваток, вакцин, переливанням крові. Гострий обмежений набряк Квінке (гігантська кропивниця) характеризується також раптовим розвитком обмеженого набряку шкіри (слизової оболонки) та підшкірної жирової клітковини обличчя (губи, щоки, повіки тощо) або статевих органів. При цьому шкіра стає щільно-еластичною, білого, рідше — рожевого кольору. Суб’єктивні відчуття зазвичай відсутні. Через кілька годин або через 1–2 дні набряк зменшується. Можливе поєднання набряку Квінке зі звичайною К. При набряку, що розвивається в ділянці гортані, можливі стеноз та асфіксія. Хронічна рецидивна кропивниця звичайно розвивається на фоні тривалої сенсибілізації, зумовленої вогнищами хронічної інфекції (тонзиліт, холецистит, аднексит тощо), порушенням діяльності ШКТ, печінки тощо. Рецидиви захворювання, що характеризуються появою пухирів на різних ділянках шкірного покриву, змінюються ремісіями (див. Ремісія) різної тривалості. Під час нападу можливий головний біль, слабкість, підвищення температури тіла, артралгії, а при набряку слизової оболонки ШКТ — нудота, блювання, діарея. Болісний свербіж може супроводжуватися безсонням, невротичними розладами. Сонячна кропивниця — різновид фотодерматозу; розвивається у пацієнтів із захворюванням печінки та порушеннями порфіринового обміну при вираженій сенсибілізації до УФ-променів. Хворіють частіше жінки. Захворювання характеризується появою висипань на відкритих ділянках шкіри (обличчя, руки тощо). Характерна сезонність (весна–літо). При тривалому перебуванні на сонці висипання можуть супроводжуватися загальною реакцією організму у вигляді порушень дихання та серцевої діяльності, можливий шок (див. Шок).
Діагностика кропивниці у типових випадках не є складною. Проводять диференціальну діагностику з дерматозом Дюринга, для якого, крім уртикарних елементів, характерні везикули, папули. При гострій кропивниці, спричиненій вживанням лікарських і харчових речовин внутрішньо, показані проносні, гіпосенсибілізаційні, антигістамінні препарати (блокатори Н1-гістамінових рецепторів І, ІІ і ІІІ покоління), глюконат кальцію в/м. У тяжких випадках напад можна купірувати введенням підшкірно 1 мл епінефрину гідротартрату, кортикостероїдних препаратів (при загрозливому набряку гортані краще вводити в/в). Протисвербіжні засоби для зовнішнього застосування: 1% спиртовий розчин ментолу, саліцилової кислоти, календули. При хронічній кропивниці необхідно виявити етіологічний фактор. У разі виявлення алергену показана специфічна гіпосенсибілізація, санація вогнищ хронічної інфекції, лікування захворювань ШКТ, дегельмінтизація. При порушеннях нервової системи — седативна терапія. Рекомендується молочно-рослинна дієта з вилученням збудників. Показані також загальна іоногальванізація з хлоридом кальцію, субаквальні ванни. У разі сонячної кропивниці — фотодесенсибілізувальні препарати (хлорохіну фосфат, гідроксихлорохін). Профілактика кропивниці полягає в лікуванні вогнищ хронічної інфекції, захворювань ШКТ, нервової системи, виключенні повторних впливів алергенів. Гостра кропивниця і набряк Квінке (ангіоневротичний набряк, гігантська Кропивниця) нерідко є першими провісниками анафілактичного шоку.
Пыцкий В.И., Адрианова Н.В., Артомасова А.В. Аллергические заболевания. — М., 1991.